Умань – місто, де тебе чекають. Вино, царство Аїда, парк “Софіївка”

Львівська журналістка Катерина Барило продовжує ділитися своїми враженнями від перебування в Умані.

Отже, я вже трохи розказала про прогулянку містом Умань і про те, що мене вразило. Продовжу історію про це чудове місто. Отже, у списку моїх справ на 2017 рік був пункт про винну дегустацію у підвалі. Чого ж ця дегустація в Умані? Бо там роблять відмінне вино. Але все по порядку. Уманський національний університет садівництва має таку чудову кафедру технолоії зберігання і переробки плодів та овочів, в тому числі роблять шикарне плодове вино.

Корпус університету

Коли професор університету говорить тобі, що кожного дня можна пити по 150 мл вина, для того щоб організм наситився вітаміном С, не варто не вірити. Особливо мені сподобалась фраза про те, що ці 150 мл можна розділіти на три прийоми і пити зранку, в обід, і ввечері по 50 мл напою. Але пити варто тільки якісне вино, при виробництві яких не використовується етиловий спирт.

Дегустацію проводить Токар Анастасія Юхимівна – професор кафедри технолоії зберігання і переробки плодів та овочів Уманського національного університету садівництва.

Ну а далі все як в тумані…смородинове вино, яблучне, суничне та ще 11 видів чудового вина, яке треба оцінити за декількома категоріями: прозорість, смак, аромат, загальна оцінка тощо. Це було дуже цікаво, смачно і п’яно. Після дегустації я зрозуміла, що Умань – це місто, де тебе не просто чекають, а ще й наливають!

Робоча таблиця винної дегустації

А після винного підвалу можна спуститись у царство Аїда. Таку прогулянку можна влаштувати у парку “Софіївка”. В Нижньому ставі Софіївки, дно якого вирубано в гранітній скелі, є тунель, він нібито утворений водами річок, які, на думку греків, текли в підземному царстві Аїда: Стікс (річка мертвих), Мнемосіна (річка пам’яті), Ахеронт (річка провідна в царство мертвих з царства живих), Кокіти (річка плачу), Літа (річка забуття), Флегетон (вогненна річка вбивць). На човні тебе везуть по темному і довгому шляху і лише час від часу видно світло.

Не знаю: чи то я перечиталась грецької міфології в університеті, чи то 11 видів вина подіяли, але мене ця підземна прогулянка вразила. Екскурсовод читала вірші про те, як проходить час, про те, що нічого не вічне. Про те, що треба відпустити все і рухатись далі, це було незабутньо. Це не просто екскурсія, а медитація, переосмислення себе і життєвих цілей.

І молодість проходить, і зрілість … проходить все.

Повернувшись із царства мертвих, можна прогулятись парком, про який можна розказувати просто дуже і дуже багато. Але я не буду цьго робити, бо ви обов’язково маєте відвідати цей парк і побачити все своїми очима. Дуже і дуже раджу гіда Галину Никитюк.

Цей парк є подарунком Софії Потоцькій на день народження. Гуляючи парком серед статуй, водоспадів, гротів і неймовірної краси природи відчуваєш, з якою любов’ю все тут було зроблено, що і досі радує людей. В парку хочеться валятись на траві і дивитись в небо, тому заплануйте трохи більше часу там.

Всім ражду їхати в Умань і відкривати нові горизонти. А ще трохи згодом розкажу вам про те, як ліпити глечики, як жили трипільці і чому музеї – це дуже круто.