Топ-7 найцікавіших експонатів Уманського краєзнавчого музею

“Melania” готель

02.01.2020

Проект «Мамай мандрує» в Умані

03.02.2020

Уманський краєзнавчий музей – один із найстаріших музеїв в Україні. Його відкриття відбулося в листопаді 1917 року. За історичною та художньою цінністю фондового зібрання музей був одним з кращих в Україні, однак в роки Другої світової війни музей було розграбовано. Найцінніші експонати і колекції було вивезено до Німеччини. Довгі роки місто відновлювало музейне зібрання. Зараз фондова музею нараховує більш як 50 тисяч експонатів. Серед них є особливі експонати, варті того, щоб про них знали.

Сайт Уманьnews.City склав свій рейтинг “Топ-7 найцікавіших експонатів Уманського краєзнавчого музею”, з яким пропонуємо ознайомитись і при нагоді побачити на власні очі.

1. Золототканий «слуцький пояс»

Такі пояси — жовтий з коричневим, виткані з тонких шовкових, золотих та срібних ниток — у XVIII ст. носили польські, українські та білоруські шляхтичі. Дорогоцінні пояси були важливою соціальною ознакою і користувались великою популярністю серед шляхти.

Білоруські майстри творчо переробили та збагатили наробки перських майстрів. Східні орнаменти перепліталися з білоруськими рослинними орнаментами. Бахрома на кінцях пояса також є даниною білоруським традиційним поясам.

Пояс міг сягати завдовжки 4,5 м, завширшки 50 см. Найбільше цінили чотиристоронні «слуцькі» пояси. Кожна була розділена на дві частини. Пояс складали вдвоє. Білим боком його носили на весілля, червоним — у гості, сірим чи зеленим — на офіційні прийоми та повсякдень, а чорним — на похорон. На кожному майстри робили напис латиною Me fecit Slucicae — «Мене зробили у Слуцьку».

У другій половині XIX ст. слуцькі пояси стали предметом колекціонування і розійшлись по приватних колекціях та музеях світу.

Слуцький пояс, що в експозиції Уманського краєзнавчого музею, був переданий на зберігання до музею жителькою м. Києва у 1967 р.

2. «Скарб» старого будинка

В житловому аристократичному будинку по вул. Успенській, 10 (раніше Ленінської Іскри, Дворянська) знайшли дореволюційні «скарби», залишені попередніми власниками.

Іван Осипович Сук, підданий Австро-Угорщини, чех за національністю, з двома дітьми і дружиною займався підприємницькою діяльністю, зокрема орендував 805 десятин в поміщиці Марії Писаревої в селі Косенівка Уманського району та вирощував зерно для продажу. 10 грудня 1918 року, коли до Умані підійшли більшовики, сім’я евакуювалася разом із відступаючими німецькими військами. Маючи надію невдовзі повернутися, родина залишила в своєму будинку частину речей до «кращого» часу.

Новий власник будинку, житель Умані, Валерій Москаленко улітку 2009 р. під час ремонтних робіт знайшов «скарб» попереднього мешканця Івана Осиповича Сука та його родини, а навесні 2010 р. частину знайдених речей передав до Уманського краєзнавчого музею. За словами Валерія, усі речі були ретельно складені і заховані під дерев’яними сходами, що вели від центрального входу будинку до кімнат.

Серед переданого в музей:

– Біла шовкова сукня прикрашена нашивками, оздоблена намистом та шлейфом.

– Фотоапарат у шкатулці і скляні фотопластинки (замість плівки) до нього.

– Апарат для проектування рухомих зображень «Чарівний ліхтар» і плівка з кольоровими слайдами.

– Стереоскоп, який перетворював звичайні фото в об’ємні.

– Дитячі іграшки (в т.ч. кухонний набір: іграшкова плита з дверцятами, що відкриваються, на ній сковорідка, чайник та каструля; фото маленької дівчинки, мотрійки, носоріг, олівці, фарби, доміно, письмове приладдя (чорнильниця з фігурним зайцем та пером).

– Речі домашнього вжитку ( мило в мильниці, гасова лампа, різні графини та пляшки, кухлі, лійка-поливальниця, банки, чайнички для заварювання, тарілка, чай, ніж, мірний стаканчик, сокодавилка, гуталін, ліки, приватні листи, журнали для домашнього читання та інші предмети, призначення яких не зовсім зрозумілі сьогодні ).

3. Копії моделей житла трипільців

У колекції археологічних пам’яток Уманського краєзнавчого музею є копії моделей трипільських жител, знайдених на розкопках трипільських поселень Сушківка сучасного Уманського району Черкаської області і Володимирівка сучасного Новоархангельського району Кіровоградської області.

Копії слугують наочним джерелом інформації про житлове будівництво наших предків у VI – III тис. до нової ери. Згідно записів в Інвентарній книзі № 1 Уманського краєзнавчого музею від 3 березня 1948 року, копії моделей трипільських жител виготовлені не пізніше 1941 року.

4. Чудотворна ікона

В Уманському краєзнавчому музеї експонується ікона «Жених Церкви» або «Спас в темниці». В червні 2008 року працівники музею помітили, що антикварна ікона, яка зберігалась у фондах музею, почала мироточити. З того часу вона набула широкої слави як чудотворна.

Ікона написана на металевому листі у другій половині 18 – на початку 19 століття і містить в собі елементи важливі для послідовників декількох релігій: католиків, православних і греко-католиків. Автор ікони не відомий. До музею вона потрапила з Бабанської церкви Покрови Божої Матері.

Ікона самозмінюється і зараз. Без стороннього втручання і реставрації поступово зникає корозія металу, оновлюється лак та фарби.

Найбільш чутливі відвідувачі відчувають поряд з іконою заспокоєння і позитивну енергетику. Свідчать про те, що зцілилися і одужали.

Ікона «Жених Церкви» входить у топ «12 чудотворних ікон України».

5. Трон-рекордсмен із сірників

Уманчанин Дмитро Михайленко власноруч зробив стілець із сірників без використання клею. Всього на виріб використано 34350 штук сірників. Стілець зібраний за допомогою авторської техніки з «блоків» різних розмірів. Виріб виготовлявся протягом 2012 – 2019 років і на ІІ Всеукраїнському фестивалі сірникових рекордів ввійшов до Національного реєстру рекордів України.

Майстер в 2010 році винайшов новий спосіб збирання сірників – «плетіння хрестиком»: частинки виробу з’єднані між собою завдяки переплетінню сірників одного кубика з сірниками іншого. Першим виробом в даній техніці був хрест. В 2014 році створив патріотичний ланцюг, використавши герб і вплівши до виробу блакитно-жовту стрічку.

6. Крісло єпископа

Крісло з набору церковних меблів у стилі бароко з високою спинкою як уособлення єпископської влади. Крісло експонується в Художньому музеї-відділі Уманського краєзнавчого музею.

Крісло декороване сюжетною деталізованою різьбою. На високій спинці в правому верхньому кутку зображено Євангеліста Луку із телям. Поряд різьблене зображення Євангеліста Іоанна із орлом. Рельєфне зображення євангелістів переплітається із різьбленим рослинним візерунком. Також при виготовленні крісла була застосована спеціальна система сітко-плетіння. Вона була створена для людей, які довгий час проводять у сидячому положенні. Напевно, для того, щоб уникнути проблем зі здоров’ям.

7. Волокитинська порцеляна

В Художньому музеї-відділі Уманського краєзнавчого музею можна побачити виставку порцеляни 1850-х років, виготовленої волокитинською фабрикою поміщика Миклашевського (село Волокитине, Чернігівської губернії).

Вироби з волокитинської порцеляни, окрім Умані, зараз зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта, також в Фінляндії та Сполучених Штатах.

У 1839 р. український поміщик Андрій Миклашевський в своєму маєтку відкрив порцелянову фабрику, яка проіснувала до 1861 р. Мануфактура Миклашевського відразу стає унікальною, а її продукція – революційною у світі імперської порцеляни. Головною продукцією мануфактури були посуд, свічники, порцелянові люстри, рамки для дзеркал тощо. Унікальність порцеляни Андрія Миклашевського в тому, що саме на цій мануфактурі випускалася скульптурна пластика. На інших заводах до 1850-х років скульптура малих форм не випускалася.Так серед виробів мануфактури опинились порцелянові фігурки на історичні, романтичні та побутові теми (дами і кавалери в історичних костюмах).